він здобув добру освіту

1) одержувати

2) здобувати, набувати

3) зазнавати; діставати

4) зустріти, знайти

5) сприймати

6) вміщувати, містити в собі

7) визнавати, вважати правильним; приймати на віру

8) захопити, заволодіти (чимсь); роздобути

9) приймати (гостей)

10) (to, into, among) прийняти (в організацію тощо)

11) рад., телеб. приймати (сигнал)

12) підхопити (схопити) (те, що падає)

13) спорт. приймати (подачу); віддати м'яч (теніс)

14) брати на себе (удар); відбивати

15) юр. переховувати (крадене)

16) юр. брати до уваги; допускати

17) церк. вислухати (сповідь)

18) ковтати, приймати (їжу)

19) церк. причащатися

* * *

1) отримувати, одержувати; отримати, придбати; набути

2) піддатися, зазнати

3) зустріти, знайти (співчуття, розуміння); отримати

4) сприймати

5) уміщати; служити вмістищем

6) визнавати, вважати правильним, приймати на віру

7) приймати (гостей, відвідувачів)

8) (to, into, among) прийняти ( в організацію); допустити (куди-небудь, до чого-небудь)

9) радіо, тб. приймати ( сигнал)

10) нести ( вагу)

11) підхоплювати, схоплювати (що-небудь падаюче, зверху); cпopт. приймати ( подачу); віддати м'яч ( у тенісі); приймати на себе ( удар); відбивати

12) юp. укривати або скуповувати крадене

13) юp. допускати, брати до уваги ( показання свідків)

14) дип. давати агреман

15) цepк. вислухувати ( сповідь)

16) цepк. причащатися

Локк, Джон (1632, Рингтон - 1704) - англ. філософ. Освіту здобув в Оксфорді (ступінь бакалавра у 1656 р., магістра - у 1658 р.). Викладав в Оксфордському ун-ті риторику, давньогрецьк. мову, філософію. Од 1667 р. - секретар лорда Біллі (Шефтсбері), з яким він плідно співпрацював до смерті останнього (1683). Перша наукова стаття Л. була опублікована в Голландії, коли йому виповнилося 54 роки. Свій головний твір "Дослід стосовно людського розуму" Л. писав протягом 20 років. Хоча він витримав 4 видання і був перекладений на франц. та лат. мови, новизна висловлених Л. ідей викликала постійну критику. В Оксфорді філософські ортодокси навіть піддали твір Л. формальному осудові, на що його автор відреагував як на добру "рекомендацію книги". В центрі уваги Л. - проблема походження ідей, якій він дав емпіричне обґрунтування: немає "вроджених ідей", а людський розум першопочатково - це tabula rasa (чиста дошка), на якій досвід пише свої письмена. На відміну від Бекони, емпіризм якого має переважно методологічну спрямованість, Л. змістив акцент на теорію пізнання, передусім - на пізнання саме людської природи, а не природи як такої. Всупереч картезіанцям (зокрема, Мальбраншу), кембриджським платонікам та університетській схоластичній філософії він дійшов висновку, що всі людські знання мають досвідне походження, причому вони випливають не лише з зовнішнього (відчуття), а й з внутрішнього (рефлексія) досвіду. В основі будь-якого знання знаходяться прості ідеї, які виникають в результаті дії на людський розум первинних (протяжність, фігура, щільність, рух) та вторинних (колір, запах, смак, звук) якостей тіл. Із простих ідей утворюються складні, серед яких вирізняються три різновиди - модуси, субстанції, відношення. Л. вводить поділ знання також на три типи - інтуїтивне (виникає внаслідок порівняння ідей та встановлення їхньої подібності і відмінності); демонстративне (спирається на попереднє, виявляючи узгодженість чи неузгодженість ідей через опосередковуючі щаблі); сенситивне (сприйняття існування одиничних речей). Інтуїтивне знання стосується нашого власного існування (внутрішній досвід); демонстративне - існування Бога; сенситивне охоплює існування зовнішнього світу. Теза про існування Бога є наскрізною не тільки в "Досліді...", а й у "Другому трактаті про громадянське управління". Л. стверджує, що людині притаманні певні засадничі природні права, які є даром Божим усьому людству - право на життя, свободу і власність В. иникнення суспільства Л. обґрунтовує за допомогою теорії суспільного договору, однією із чільних ідей якої є ідея суверенітету народу: народ має право замінити своїх правителів (навіть шляхом революції), якщо вони не облаштовують його добробут та втрачають його довір'я І. деї природних прав людини та природного закону належать до засадничих у формуванні ідеології лібералізму. У висвітленні проблем релігії та міжрелігійних стосунків Л. - один із найпереконливіших фундаторів ідеї толерантності (яку він поширював і на атеїстів). У царині освіти головний акцент - на вихованні характеру й інтелекту.

[br]

Осн. тв.: "Лист про толеранцію" (1689); "Два трактати про управління" (1689); "Дослід стосовно людського розуму" (1690); "Думки про освіту" (1693); "Обґрунтованість християнства" (1695).

Оріховський, Станіслав (1513, с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі - 1566) - укр.-польськ. гуманіст, філософ, історик, публіцист. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Вчився у Краківському (1526), Віденському (1527), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532), Болонському (1540) ун-тах, удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Ляйпцигу В. чителями О. були такі визначні постаті того часу, як Меланхтон і Лютер, друзями - Дюрер, Гутен, Кранах-Старший. 1543 р. після 17-річного перебування за кордоном повернувся на батьківщину, де займався суспільно-політичною діяльністю. Серед суто філософських питань, які розглядав О., найбільшої уваги заслуговують його політико-правові та історіософські ідеї; зокрема, він обстоював суспільно-договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, свободи, незалежності світської влади від церкви тощо. О. був одним із перших у Європі ідеологів освіченої монархії, хотів бачити в особі короля "філософа на троні". Природне право О. ставив вище від людських законів, які, на його думку, при потребі можна змінювати; обґрунтовував характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (блага народу), патріотизму, служіння державі, підпорядкування приватних інтересів суспільному добру тощо І. сторію О. вважав засобом пробудження самосвідомості народу, історичної пам'яті. Себе він мислив представником і укр. народу, і польськ. держави. В Зх. Європі його називали "українським Демостеном" та "сучасним Ціцероном". Майже усі твори О. були написані лат. мовою.

[br]

Осн. тв.: "Про турецьку загрозу" (1543); "Про целібат" (1547); "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу"(1543,1548); "Промова на похоронах Сигізмунда І" (1559).

Полоцький, Симеон (Самуїл Гаврилович Петровський-Ситніанович) (1629, Полоцьк - 1680) - білор.-укр.-рос. богослов, філософ, поет, драматург, оратор і педагог. Освіту здобув у КМА, яку закінчив бл. 1651 р. Вчився також у Віденській єзуїтській академії і, можливо, в якихось навчальних закладах європейських країн. 1656 р. постригся у ченці. 1664 р. переїхав до Москви. Засновник схоластичного бароко в Росії, яке він відповідно до тамтешньої суспільно-культурної ситуації модифікував шляхом послаблення традицій індивідуалізму, духовної депресії і акцентуації духу державного оптимізму і "службової" одностайності як форми нового колективізму, характерної для становлення Російської імперії. Автор збірок проповідей "Обед душевний" (1681) і "Вечеря душевная", що містять 109 слів моралістичного змісту, 78 панегіриків і 29 повчань; поеми на царський герб "Орел Російський"; букварів 1664, 1667, 1669 і 1679 рр.; "Жезла правлення". Основне завдання своєї творчості П. вбачав у слугуванні народному добру, яке розумів як звеличування державної влади, необмеженої влади монарха, чим створював теоретичне підґрунтя для формування абсолютизму. Його праці насичені роздумами про життя і смерть, багатство і бідність, самовдосконалення, цінність людського розуму, виховання дітей, про війну і мир, про війни праведні й неправедні тощо. Заснувавши т. зв. "Верхню" друкарню (1679), він окрім згаданих творів видав "Тестамент, або Заповіт Василія, царя грецького, його синові Льву Філософу" (1680), що репрезентував поширений у середньовічній Європі тип повчальних кодексів політичної, суспільної і приватної моралі. Ораторська проза П. і закладені в ній ідеї укр. філософії барокової доби сприяли поступовій переорієнтації рос. думки в ранньомодерному дусі, стимулювали виникнення нових класицистичних тенденцій у рос. літературі.